Готовність до діалогу щодо евтаназії паліативних хворих в Україні

Анотація

Старіння населення України та тягар важких хвороб збільшують кількість паліативних хворих, які наприкінці свого життя потребують зменшення страждань та забезпечення умов для гідного вмирання. Нестача ресурсів та недоліки механізмів організації знеболення, етіопатогенетичного лікування паліативних та коморбідних хвороб, повноцінного догляду та підтримки паліативних хворих, наявність у переліку паліативних хвороб, що не піддаються ефективному знеболенню, потребують альтернативи повільному вмирання із стражданнями шляхом застосування евтаназії, яка легалізована у багатьох країнах світу, але не в Україні. Проведене анонімне анкетування паліативних хворих, їх близьких (опікунів), медичних, соціальних працівників, волонтерів, священиків, яка надають послуги паліативним хворим, вчених, які досліджують питання паліативної медицини, з метою визначення ставлення до можливості легалізації евтаназії в Україні та бажаного формату суспільного діалогу про таку легалізацію. Встановлена низька готовність до суспільного діалогу як серед паліативних пацієнтів та їх близьких, так і серед фахівців, що надають їм медичну, соціальну та духовну допомогу. Найменші показники готовності до діалогу про евтаназію демонструють батьки дітей з паліативними діагнозами (у порівнянні із дорослими паліативними пацієнтами та їх опікунами), віруючи пацієнти та їх близькі (опікуни) у порівнянні з атеїстами, священики. Для активізації суспільного діалогу про гідне вмирання та право на евтаназію ми пропонуємо науковий аналіз закордонних практик евтаназії паліативних хворих, що включає порівняння потреби у паліативній та хоспісній допомозі дорослим і дітям в цих країнах та в Україні, задоволеності хворих лікуванням, доглядом та підтримкою, та публічну презентацію результатів таких досліджень.

Ключові слова: паліативна та хоспісна допомога, закордонні практики, соціологічні дослідження.