Аналіз лікування хворих з інфекційними ускладненнями після остеосинтезу

Анотація

Сучасну травматологію та ортопедію неможливо уявити без використання різноманітних імплантів. Однак низка невирішених питань все ще гальмує розвиток цих перспективних напрямків медицини. Інфекційні ускладнення є найбільшою проблемою імплантології. Метою нашого дослідження була наукова оцінка результатів комплексного лікування пацієнтів з інфекційними ускладненнями остеосинтезу. Було проаналізовано 265 випадків інфекційних ускладнень після остеосинтезу у пацієнтів, що проходили стаціонарне лікування у відділі кістково-гнійної хірургії ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» за період 2013–2023 роки. Переломи в підгрупах «сегментарних дефектів» і «крайових дефектів» після металоостеосінтезу (МОС) накістковими пластинками переважали типу «В» за класифікацією АО, після блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу (БІОС) – один типу «В», решта були типу «А». В підгрупах після МОС накістковими пластинками 30,5 % переломів були відкритими, після БІОС – тільки один закритий Аналіз результатів лікування хворих з різними варіантами перебігу ускладнених інфекційним процесом остеосинтезу переломів показав, що при ранніх проявах інфекції та стабільній металоконструкції доцільно проводити некректомію та, при необхідності, заповнення «мертвого простору», лікування м’якотканинних дефектів. Якщо ця процедура не дала ефекту, або процес виник в більш пізньому періоді з проявами остеомієліту, шансів на збереження конструкції не залишається. Радикальний дебрідмент у такому випадку необхідно доповнити локальним антибактеріальним впливом та, при відсутності зрощення, стабілізацією перелому. Заміщення сегментарних дефектів доцільно виконувати як за методом Ілізарова, так і з застосуванням вільної кісткової аутопластики на верхній кінцівці, або технологією Masquelet.

Ключові слова: остеомієліт, пацієнти, некректомія, металоостеосинтез.