Оптимізація діагностично-лікувальної тактики при екстравазації жовчі після формування біліодигестивних анастомозів на основі прогностичного моделювання

Анотація

In press

Актуальність. Неспроможність біліодигестивних анастомозів із розвитком екстравазації жовчі залишається критичним хірургічним ускладненням, що асоціюється з високим рівнем септичних станів та летальності. Відсутність об’єктивних критеріїв ранньої диференціації ступенів тяжкості жовчовитоку зумовлює необхідність впровадження прогностичних моделей для десуб’єктивізації хірургічної тактики.

Мета. Розробка мультифакторної математичної моделі та клінічного алгоритму для ранньої ідентифікації ризику прогресування біліарної екстравазації з метою оптимізації лікувальної стратегії.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікування 120 пацієнтів. Проведено оцінку діагностичних параметрів, зокрема рівня інтерлейкіну-6, градієнту білірубіну в ексудаті та анатомічних особливостей біліарного дерева. Математичне моделювання та валідація результатів реалізовані за допомогою логістичного регресійного аналізу, побудови сигмоїдальних кривих ймовірності та методу бутстреп-валідації з використанням SPSS v.26.0 (IBM США). Робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри хірургії № 1 Харківського національного медичного університету «Розробка діагностичних методів й відкритих та мініінвазивних технологій лікування захворювань та травм органів грудної та черевної порожнини, судин кінцівок у хворих у військовий час» (2024–2028 рр.), номер державної реєстрації 0124U002908.

Етика дослідження. Дослідження проведено відповідно до основних положень Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024). Усі пацієнти підписали письмову інформовану згоду на участь та обробку персональних даних.

Результати. Визначено ключові предиктори ризику жовчовитоку, а саме: повторна реконструкція анастомозу, високі стриктури, гіпербілірубінемія >100 мкмоль/л та гіпоальбумінемія. Розроблена модель продемонструвала високу прогностичну здатність (AUC 0,94; чутливість 89,3 %; специфічність 85,7 %). Впровадження триетапного алгоритму дозволило чітко розмежувати тактику лікування між консервативним веденням, мініінвазивною декомпресією при середньому ступені ризику та невідкладною релапаротомією з формуванням «керованої нориці» у разі високого ступеня ризику.

Висновки. Впровадження трирівневої системи стратифікації ризику забезпечило об’єктивний вибір між консервативною тактикою, мініінвазивними утручаннями та релапаротомією. Застосування інтервенційних радіологічних методик дозволило уникнути повторних операцій та значно покращити результати лікування.

Ключові слова: хірургія, біліодигестивний анастомоз, жовчовитік, прогнозування, мініінвазивні втручання.