Експериментальна і клінічна медицина

Фотодинамічна терапія у лікуванні пацієнтів із вогнепальними пораненнями м’яких тканин кінцівок

Г.О. Поліков — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Вогнепальні поранення м’яких тканин залишаються провідною проблемою сучасної хірургії. Мікробіологічний профіль характеризується полімікробністю (≈50 % випадків) з переважанням грам-негативної флори (≈80 %). Зростання антимікробної резистентності обмежує ефективність традиційного підходу в лікуванні вогнепальних ран.

Мета. Оцінити клінічну ефективність фотодинамічної терапії при місцевому лікуванні вогнепальних ран м’яких тканин.

Матеріали та методи. Проведено нерандомізоване порівняльне дослідження за участю 40 пацієнтів із вогнепальними осколковими пораненнями м’яких тканин кінцівок. Пацієнтів розподілено на дві групи: основну, до якої увійшли 20 пацієнтів, яким проводили фотодинамічну терапію, та групу порівняння, 20 пацієнтів якої отримували стандартне лікування. Ефективність лікування оцінювали за динамікою площі рани, швидкістю загоєння, рівнем мікробної контамінації, частотою ускладнень та тривалістю госпіталізації. Статистичну обробку даних проводили з використанням програмного забезпечення Epi Info 8.0 (CDC, США). Дослідження виконано в межах науково-дослідної теми з номером державної реєстрації 0124U002908 та дисертації автора.

Етика дослідження. Дослідження проведено із дотриманням положень Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024). Всі пацієнти підписали інформовану згоду на лікування. Дизайн та методи схвалені етичною комісією Харківського національного медичного університету (протокол № 2 від 12.10.2022).

Результати. Застосування фотодинамічної терапії сприяло швидкому зниженню мікробного навантаження: на 5-ту добу рівень контамінації становив [10²–10³] КУО/мл у 70 % пацієнтів основної групи проти 15 % у групі порівняння (p<0,01). Виявлено більш інтенсивне зменшення площі рани: на 7-му добу – [48±4] мм² у пацієнтів основної групи проти [57±6] мм² пацієнтів групи порівняння (p<0,01). Терміни остаточного закриття ран в основній групі становили [15,2±2,3] доби проти [18,4±3,1] доби (p<0,05). Тривалість стаціонарного лікування була в основній групі [16,5±1,8] доби проти [19,2±2,1] доби відповідно (p<0,05).

Висновки. Отримані результати свідчать про ефективність фотодинамічної терапії. Антимікробний ефект поєднується зі стимуляцією репаративних процесів, що забезпечує швидше очищення та загоєння ран. Фотодинамічна терапія ефективно знижує мікробне навантаження у рані та прискорює перебіг репаративних процесів. Її застосування дозволяє скоротити терміни підготовки ран до хірургічного закриття та зменшити частоту післяопераційних ускладнень.

Ключові слова: хірургія, фотомодуляція, загоєння ран, бойова травма.

Хірургічне лікування ускладнень хронічної венозної недостатності: сучасні реалії надання допомоги

М.Є. Календа, О.В. Макаренко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Хронічна венозна недостатність (ХВН) залишається поширеною судинною патологією: щорічний приріст становить до 26 % у жінок і 19 % у чоловіків у розвинених країнах, що визначає значний медико-соціальний та економічний тягар через високу вартість діагностичних досліджень, медикаментозної терапії, хірургічних та ендоваскулярних втручань.

Мета. Проаналізувати сучасні хірургічні методи лікування ускладнень хронічної венозної недостатності та оцінити динаміку надання хірургічної допомоги в Дніпропетровському регіоні за 2022–2025 рр.

Матеріали та методи. Дослідження проведено з використанням бібліосемантичного та порівняльного методів, а також системного аналізу. Проаналізовано дані захворюваності на ретикулярний варикоз вен нижніх кінцівок серед населення 6 районів Дніпропетровської області (Криворізький, Кам’янський, Нікопольський, Павлоградський, Синельниківський, Самарівський) та в м. Дніпро за період 2022–2025 рр. Дослідження проведено в межах науково-дослідної теми «Наукове обґрунтування стратегій збереження та відновлення громадського здоров’я через вплив на детермінанти ефективності системи охорони здоров’я» з номером державної реєстрації 0123U104849.

Етика дослідження. Дослідження виконано відповідно до вимог Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024 рр.) та вимог локального етичного комітету. Дизайн та методи дослідження схвалені комісією з біоетики Дніпровського державного медичного університету (протокол № 32 від 15.11.2025).

Результати. Малоінвазивне лікування представлено методами флебооблітерації: хімічними (склеротерапія) та фізичними (лазерна, радіочастотна, електрозварочна, парова абляція). Аналіз надання допомоги пацієнтам із ХВН у Дніпропетровському регіоні за період 2023–2025 рр. виявив диспропорцію між обласним центром і районами: зростання госпіталізацій (у Криворізькому районі – у 2,1 раза) та активності сільського населення. У м. Дніпро кількість операцій при післятромбофлеботичному синдромі зросла у 19 разів, що відображає концентрацію ресурсів. Водночас у Синельниківському, Самарівському та Нікопольському районах відзначено зниження хірургічної активності, що пов’язано з російською агресією, яка унеможливила надання висококваліфікованої допомоги на місцях.

Висновки. Спостерігається централізація хірургічної допомоги в обласному центрі на тлі обмеженого доступу в периферійних районах. Необхідне впровадження протоколів консервативного лікування та підтримки пацієнтів до відновлення повноцінної медичної інфраструктури.

Ключові слова: соціальна медицина, варикозна хвороба, малоінвазивні втручання, склеротерапія, післятромботичний синдром, доступність медичної допомоги.

Медсестринський моніторинг психоемоційного стану співробітників Міністерства внутрішніх справ України у процесі фізичної реабілітації після поранень

Т.А. Пахолі, К.О. Красовська — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. У статті досліджується роль медичної сестри як ключового суб’єкта моніторингу ментального здоров'я співробітників Міністерства внутрішніх справ України в межах комплексної реабілітації. Специфіка діяльності персоналу силових структур пов’язана з тривалим перебуванням у кризових умовах, високим рівнем вітальної загрози та екстремальними психоемоційними навантаженнями. Це зумовлює необхідність впровадження реабілітації, де медсестринський моніторинг виступає інструментом ранньої діагностики та корекції посттравматичних станів.

Мета. Визначити дієву роль медичної сестри у системі моніторингу психоемоційного стану поранених співробітників Міністерства внутрішніх справ України.

Матеріали та методи. Проведено проспективне інтервенційне дослідження. Для скринінгової оцінки психоемоційного стану розроблено «Анкету тривожних розладів», що містить 11 запитань (7 для оцінки генералізованої тривоги, 4 – для симптомів посттравматичних стресових розладів). Кожне запитання оцінювалося від 0 до 3 балів (загальна сума 0–33). Анкетування проводилося двічі (на початку та після реабілітації) в умовах анонімності та довірчого контакту з медичною сестрою. Порівняння результатів першого та другого анкетування виконано за допомогою непараметричного критерію Вілкоксона для зв’язаних вибірок. Рівень статистичної значущості встановлено як p<0,05. Дослідження виконано в межах магістерської роботи першого автора.

Етика дослідження. Дослідження відповідало стандартам Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024). Всі пацієнти підписали інформовану згоду.

Результати. На початку реабілітації інтегральний показник тяжкості змішаної тривожно-посттравматичної симптоматики становив [21,3±0,5] бала (помірний рівень). Після реабілітації показник знизився до [11,4±0,6] бала (легкий рівень; p<0,05). Лише 20 % пацієнтів мали помірний рівень симптомів, ще 20 % не мали ознак симптоматики. Довірчий контакт із медсестрою дозволив нівелювати захисні бар'єри.

Висновки. Медична сестра завдяки неформальному та постійному контакту з пацієнтом володіє високим рівнем довіри, що дозволяє здійснювати «прихований» психоемоційний моніторинг. Розроблена анкета є доцільним інструментом первинної діагностики, чутливим до динаміки стану.

Ключові слова: реабілітація, ментальне здоров'я, роль медичної сестри, анкетування.

Значення фіброезофагогастродуоденоскопічного дослідження при проведенні передопераційного обстеження для визначення лікувальної програми у пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою

Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. У пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою недіагностовані ерозивно-виразкові ураження гастродуоденальної ділянки в періопераційному періоді є небезпечними через можливість розвитку ускладнень, зокрема гастродуоденальних кровотеч або перфорації виразки, що в результаті суттєво погіршує прогноз лікування основного захворювання.

Мета. Оцінити доцільність використання фіброезофагогастродуоденоскопічного дослідження у пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою для адекватного адаптування лікувальної тактики у кожного конкретного хворого.

Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження та лікування 157 пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою, у яких при езофагогастродуоденоскопії встановлено виразково-ерозивні ураження слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки. Пацієнтів розподілили на клінічні підгрупи залежно від форми перебігу жовчнокам’яної хвороби. Статистичну обробку виконано за допомогою програм Excel 2021 (Microsoft, США) та SPSS Statistics 29 (IBM, США) із використанням критерію хі-квадрат та точного критерію Фішера. Дослідження є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри хірургічних хвороб Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (державний реєстраційний номер 0124U003337).

Етика дослідження. Дослідження було проведено відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024) та національних етичних норм. Всі пацієнти підписали інформовану згоду на лікування та на участь у науковому дослідженні.

Результати. Серед обстежених пацієнтів ерозії гастродуоденальної ділянки виявлено у 86 (54,78 %), виразки – у 27 (17,20 %) в активній фазі, у 20 (12,74 %) – у фазі загоєння, у 16 (10,19 %) – у фазі епітелізації та формування рубця. Застосування стандартної чотирикомпонентної противиразкової терапії (омепразол, вісмуту трикалію дицитрат, кларитроміцин, метронідазол) тривалістю 14 днів дало змогу уникнути післяопераційних ускладнень (гострої гастродуоденальної кровотечі та перфорації виразки) у всіх пацієнтів досліджуваної групи.

Висновки. Перед оперативним втручанням у пацієнтів із жовчнокам’яною хворобою необхідно виконувати фіброезофагогастродуоденоскопію для своєчасного виявлення ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони (у тому числі з прихованим перебігом) та проведення адекватної противиразкової терапії. Раннє лікування запобігає розвитку тяжких післяопераційних ускладнень – гострих гастродуоденальних кровотеч та перфорацій.

Ключові слова: хірургія, гастродуоденальна виразка, жовчнокам’яна хвороба.

Ожиріння як предиктор післяопераційного болю та протромботичних змін у пацієнтів після артроскопічної реконструкції передньої хрестоподібної зв’язки

А.В. Дрокін — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки (ПХЗ) є однією з найчастіших причин нестабільності колінного суглоба.

Мета. Визначити клініко-лабораторні особливості пацієнтів із ізольованим ушкодженням передньої хрестоподібної зв’язки та ожирінням перед артроскопічною реконструкцією та встановити предиктори ризиків підвищення інтенсивності болю після оперативного втручання у таких хворих.

Матеріали та методи. Проведено одноцентрове проспективне контрольоване дослідження 90 пацієнтів із ізольованим ушкодженням ПХЗ колінного суглоба, пролікованих у 2022–2024 рр. у травматологічному відділенні КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня». Основну групу становили 38 пацієнтів з ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) ≥30 кг/м²), контрольну – 52 пацієнти без ожиріння. Оцінювали рівень глюкози крові, показники коагулограми (ПТЧ, ПТІ, МНО, АЧТВ, ТЧ, фібриноген) та визначали предиктори інтенсивності болю через 1 місяць після реконструкції ПХЗ за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ). Статистичний аналіз виконано з використанням IBM SPSS Statistics 25.0, непараметричних методів та множинної лінійної регресії. Дослідження виконано в межах дисертаційної роботи автора без зовнішнього фінансування та офіційної реєстрації клінічного випробування.

Етика. Усі пацієнти надали інформовану згоду на участь у дослідженні. Роботу виконано відповідно до положень Нюрнберзького кодексу та Гельсінської декларації. Дослідження схвалене комісією з біоетики Харківського національного медичного університету.

Результати. У пацієнтів із ожирінням виявлено статистично значуще, але незначне за абсолютною величиною зменшення АЧТВ – 31,00 [30,70÷32,25] с проти 31,50 [31,30÷31,70] с у групі без ожиріння (p=0,014). Обидва значення перебували в межах лабораторного референтного інтервалу. У фінальній експлораторній регресійній моделі ожиріння (β=0,475; 95 % ДІ [0,205÷0,745]; p=0,001) та вищий доопераційний рівень болю (β=0,234; 95 % ДІ [0,062÷0,406]; p=0,008) були найбільш клінічно послідовними факторами, асоційованими з інтенсивністю болю через 1 місяць після реконструкції ПХЗ.

Висновки. Ожиріння було незалежно асоційоване з більш вираженим больовим синдромом через 1 місяць після реконструкції. У пацієнтів з ожирінням виявлено статистично значущу, але незначну за абсолютною величиною відмінність АЧТВ, тоді як інші показники коагулограми залишалися зіставними між групами. Клінічні тромботичні ускладнення не оцінювалися.

Ключові слова: ортопедія та травматологія, артроскопічна реконструкція, біль, ВАШ, предиктори.

Нутритивний статус у дітей із дитячим церебральним паралічем

О.О. Ріга, Н.І. Макєєва — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Питання раннього скринінгу нутритивних порушень, стандартизації оцінки та ефективності нутритивних втручань у дітей із дитячим церебральним паралічем (ДЦП) залишаються недостатньо вирішеними.

Мета. Оцінити нутритивний статус дітей із дитячим церебральним паралічем шляхом проведення антропометрії та проаналізувати стан консультативної роботи з батьками щодо харчування їхньої дитини.

Матеріали та методи. Проведено одномоментне (поперечне) описове дослідження. Обстежено 32 дитини із ДЦП віком від 4 до 14 років. Проводили вимірювання маси тіла та зросту, які співвідносили з перцентильними кривими. За неможливості вимірювання зросту на ростомірі використовували спеціальні формули сегментарного вимірювання. Нутритивною недостатністю вважали стан, за якого маса тіла та зріст відносно віку були нижчими за 10-й перцентиль. Батьків опитано щодо харчування дітей. Статистичний аналіз виконано за допомогою методів описової статистики (розрахунок абсолютних та відносних величин) з використанням MedCalc 14.8 (MedCalc Software, Бельгія). Дослідження проведено в межах наукової теми кафедр педіатричного профілю Харківського національного медичного університету (номер державної реєстрації 0123U101768).

Етика дослідження. Дослідження проведено відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024) та наказу Міністерства охорони здоров’я України № 690 від 23.09.2009. Дослідження схвалено етичною комісією Харківського національного медичного університету (протокол № 6 від 01.03.2023). Отримано інформовану згоду батьків на участь їхніх дітей у дослідженні.

Результати. Асистивних технологій для вигодовування (зонд, гастростома) потребували 12 (37,5 %) дітей, а 20 (62,5 %) дітей годувалися за допомогою асистенції. Нутритивну недостатність констатовано у 28 (87,5 %) дітей із ДЦП, причому хронічну нутритивну недостатність – у 25 (78,1 %) дітей. Батьки 20 (62,5 %) дітей годували їх звичайними традиційними стравами різної текстури та зазначили, що не отримували консультацій стосовно харчування. Консультування з приводу харчування отримало 12 (37,5 %) дітей, проте не мультидисциплінарною командою. Лише 11 (34,3 %) дітей отримували клінічне харчування.

Висновки. Нутритивна недостатність часто залишається недостатньо діагностованою, а допомога – недостатньо інтегрованою у клінічне ведення. Корекція нутритивної недостатності, гастростомія, клінічне харчування призначаються не всім дітям. Для консультування дітей із ДЦП щодо їхнього нутритивного статусу не залучають необхідну кількість фахівців мультидисциплінарної команди, що потребує уваги організаторів охорони здоров’я.

Ключові слова: педіатрія та неонатологія, нутриціологія, консультування, опитування.

Діагностичне значення Р-селектину в пацієнтів з ішемічним інсультом атеросклеротичної природи

О.Є. Дубенко, Н.М. Калашникова — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Атеросклероз великих артерій є причиною значної частини інсультів. Ступінь екстракраніального каротидного стенозу (ЕКС) залишається основним маркером для стратифікації ризику ішемічних інсультів (ІІ).

Мета. Встановити діагностичну і прогностичну значущість Р-селектину в пацієнтів з ішемічним інсультом та екстракраніальним каротидним стенозом різного ступеня.

Матеріали та методи. Обстежено 100 пацієнтів з ІІ на тлі ЕКС, яких поділено на 2 групи залежно від ступеня стенозування: 50 пацієнтів зі стенозуючим каротидним атеросклерозом (стеноз >50 %), серед яких 31 чоловік та 19 жінок (31/19), середній вік яких склав [67,8±8,7] року; 50 пацієнтів – зі стенозом <50 % (чоловіки/жінки – 29/21, середній вік [63,9±9,4] року). Контрольна група – 20 клінічно здорових осіб (чоловіки/жінки – 11/9, середній вік [60,8±7,9] року). Методи дослідження: оцінка тяжкості інсульту за шкалою NIHSS (National Institutes of Health Stroke Scale – шкала інсульту Національних (США) інститутів охорони здоров'я), оцінка функціонального дефіциту за модифікованою шкалою Ренкіна, визначення рівня Р-селектину в сироватці крові імуноферментним методом. Статистичний аналіз проведено параметричними та непараметричними методами із застосуванням Statistica 8.0 (Statsoft, США) за критичного p-рівня 0,05. Робота виконана в межах дисертаційного дослідження другого автора.

Результати. Рівень Р-селектину в сироватці крові показав виразну міжгрупову неоднорідність і був найвищим у пацієнтів зі стенозуючим ЕКС – [39,41±4,46] нг/мл, при нестенозуючому – [26,92±6,01] нг/мл (p<0,001). У групі нестенозуючого ЕКС вміст Р-селектину був нижчим на 12,49 нг/мл, або на 46,4 % порівняно зі стенозуючим. Контрольна група мала найнижчі значення – [24,07±6,30] нг/мл, але достовірної різниці з групою нестенозуючого ЕКС не виявлено (p=0,095). Рівень Р-селектину не корелював з тяжкістю неврологічного дефіциту та функціональним станом пацієнтів з ІІ.

Ключові слова: неврологія, мозковий інсульт, каротидний стеноз, біомаркери атеросклерозу.

Вплив функціонального стану нирок на клінічно-лабораторні характеристики за умов наявності або відсутності інсулінорезистентності

М.О. Кондратюк, О.М. Радченко, О.Я. Королюк, О.Й. Комариця — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Вплив функціонального стану нирок на перебіг кардіологічної патології за умов інсулінорезистентності (ІР) описаний недостатньо.

Мета. Оцінити вплив функціонального стану нирок як стадій кардіоренального метаболічного синдрому на клінічно-лабораторні характеристики за умов наявності або відсутності інсулінорезистентності.

Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів з гострими формами ішемічної хвороби серця, які за індексом НОМА-IR поділені на групу А без ІР (n=26) та групу Б з ІР (n=60) з першою (Г1А та Г1Б зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) ≥90мл/хв/1,73 м²) і другою (Г2А та Г2Б з ШКФ 60–89 мл/хв/1,73 м²) стадіями кардіоренального метаболічного синдрому (КРМС). Проведено глюкозотолерантний тест з паралельним визначенням інсуліну та С-протеїну, визначено глікований гемоглобін та тригліцерид-глюкозний індекс (ТГГІ). Обчислювали індекси ІР: QUICKI; %S; McAuley; Gutt; Cederholm; Matsuda; Avignon; Shuster; розподільний DeFronzo; Drivsholm; Stumvoll early та latе; Philips; Wareham. Результати опрацьовано за допомогою програми Statistica 6.0 (StatSoft, США). Величини представлені як середнє арифметичне та стандартна похибка середнього (M±SE). Кореляційний аналіз проведено за Спірменом та Пірсоном, відмінності – за t-критерієм Стьюдента. Значимість рівнів глюкози та інсуліну було перевірено ROC-аналізом (Receiver Operating Characteristic). Дослідження проведено в рамках наукової теми з номером державної реєстрації 0122U00016 (2022–2026).

Етика дослідження. Дослідження проведено з дотриманням положень Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024), схвалено комісією з біоетики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (протокол № 2 від 21.02.2022). Учасники дослідження надали інформовану згоду на участь.

Результати. Незалежно від наявності ІР, за умов вищої стадії КРМС спостерігалося збільшення індексованих відносно поверхні тіла та зросту значень маси міокарда лівого шлуночка та індексованого розміру лівого шлуночка. За умов 1-ї стадії КРМС ІР супроводжувалася вищими значеннями ТГГІ та відношення тригліцеридів до ліпопротеїнів високої щільності, а також показників активності запалення. Погіршення функціонального стану нирок та ІР супроводжувалися нижчою чутливістю периферійних тканин до інсуліну, зменшенням гемоглобіну, активацією запалення, стеатотичним переродженням печінки (за вмістом аланінамінотрансферази), зміною геометрії серця з гіпертрофією стінок.

Висновки. Збільшення стадії кардіоренального метаболічного синдрому та інсулінорезистентність супроводжувались структурними змінами серця та печінки.

Ключові слова: кардіологія, кардіоренальний метаболічний синдром, ішемічна хвороба серця, індекси інсулінорезистентності, геометрія серця, стеатоз печінки.

Регуляція тканинної чутливості до інсуліну як механізм функціонального пріоритету: значення для адаптації, виживання та реабілітації

О.М. Білецька, Є.В. Горячий, О.С. Шевченко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Інсулінорезистентність (ІР) традиційно розглядається як один із ключових механізмів розвитку метаболічного синдрому, цукрового діабету 2 типу та пов’язаних із ними серцево-судинних ускладнень. Водночас зміни чутливості до інсуліну виникають також під час голодування, фізичного навантаження, вагітності, гострого стресу, травми та запалення, що свідчить про їхню можливу адаптивну роль у регуляції енергетичного обміну.

Мета. Узагальнити сучасні дані щодо ролі тканинної чутливості до інсуліну в системній імунометаболічній адаптації та обґрунтувати концепцію її регуляції як механізму функціонального пріоритету.

Матеріали та методи. Пошук наукових джерел для наративного огляду проведений в PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar. Узагальнення даних здійснювали з використанням концептуального та інтегративного підходів. Дослідження виконано як приватна ініціатива авторів, без грантової підтримки та держаної реєстрації теми.

Етика дослідження. Для аналізу відібрані лише ті джерела, де дотримані сучасні біоетичні норми.

Результати. Наявні дані свідчать, що зміни чутливості до інсуліну мають тканинно-специфічний характер і можуть виконувати адаптивну функцію. При гострому запаленні активація цитокінової мережі, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі, симпатоадреналової системи та інших контрінсулярних механізмів супроводжується стресовою гіперглікемією, мобілізацією енергетичних субстратів і вибірковим зниженням чутливості до інсуліну у скелетних м’язах та жировій тканині. Це сприяє підвищенню доступності енергетичних ресурсів для клітин вродженого імунітету, центральної нервової системи та інших життєво важливих структур. Запропоновано розглядати регуляцію тканинної інсулінової чутливості як механізм функціонального пріоритету, що забезпечує перерозподіл ресурсів відповідно до адаптаційних потреб організму. Обґрунтовано концепцію імунометаболічного алостазу, в межах якої ІР може виступати не лише проявом метаболічної патології, а й елементом координованої адаптаційної відповіді. Показано, що гостре посттравматичне та низькоінтенсивне стерильне запалення при метаболічному синдромі використовують спільні механізми нейроендокринної регуляції.

Висновки. Тканинна чутливість до інсуліну може розглядатися як важливий компонент системної імунометаболічної адаптації організму. Запропонована концепція функціонального пріоритету дає підстави розглядати регуляцію чутливості до інсуліну як один із механізмів перерозподілу енергетичних ресурсів між функціональними системами залежно від їхнього значення для адаптації, виживання та відновлення організму.

Ключові слова: ендокрінологія, інсулінорезистентність, імунометаболізм, гіперглікемія, алостаз, стрес.

Випадок хірургічного лікування вогнепального поранення трахеї з використанням первинно-реконструктивних технологій

В.В. Макаров, А.Г. Удовиченко — Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Кількість пацієнтів із пораненнями шиї в умовах бойових дій постійно зростає через особливості засобів індивідуального захисту.

Мета. Вивчити особливості діагностики та хірургічного лікування вогнепального поранення трахеї з використанням первинно-реконструктивних технологій.

Матеріали та методи. Досліджено клінічний випадок пацієнта 43 років, пораненого у ліву бічну поверхню шиї. Дослідження проведене методом клінічного спостереження. Клінічний випадок описаний з навчальною метою, демонструє новітній підхід до лікування масивних поранень трахеї. Матеріал статті призначений для інтернів-хірургів. Діагностика включала ультразвукове дослідження, лабораторні аналізи, мультиспіральну комп'ютерну томографію голови, шиї, органів грудної клітки та черевної порожнини, відеоезофагогастродуоденоскопію. Для лікування було застосовано оперативне втручання в обсязі первинної хірургічної обробки рани, видалення металевого уламка, накладання нижньої трахеостомії, резекції пошкоджених напівкілець шийного відділу трахеї, формування трахеокрикоїдного анастомозу, дренування паратрахеального простору, фіксацію підборіддя до грудної клітки. Проведене дослідження було виконане як частина дисертаційного дослідження другого автора.

Етика дослідження. Дослідження відповідає принципам Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024). Отримано інформовану згоду пацієнта на проведене лікування, участь у науковому дослідженні та публікацію клінічних матеріалів і зображень.

Результати. За даними мультиспіральної комп’ютерної томографії органів грудної клітки при надходженні виявлено пошкодження перших чотирьох напівкілець шийного відділу трахеї, стороннє тіло в м’яких тканинах шиї та інтубацію трахеї через рановий канал. Оперативне втручання тривало 1 годину 45 хвилин. Післяопераційний період перебігав без ускладнень. Трахеостому видалено на 10-ту добу, дренажі – на 11-ту добу, фіксаційні шви – на 14-ту добу. Отримані результати свідчать про ефективність обраної хірургічної тактики та можливість виконання первинно-реконструктивного втручання при масивних ушкодженнях трахеї.

Висновки. Первинно-реконструктивні операції є ефективними при вогнепальних пораненнях трахеї та забезпечують відновлення її анатомічної цілісності й функції. Успіх лікування залежить від своєчасної діагностики, висічення нежиттєздатних тканин і достатньої мобілізації трахеї без натягу анастомозу. На догоспітальному етапі необхідна готовність до альтернативних методів інтубації або трахеостомії. Важливим етапом є міопластика зони анастомозу та фіксація підборіддя до грудної клітки.

Ключові слова: хірургія, лікування поранень шиї, трахея, інтубація, реконструктивні втручання, рановий канал.

Досвід хірургічного лікування надвеликої пухлини привушної залози (клінічний випадок)

Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300

In press

Актуальність. Значні розміри пухлин щелепно-лицевої ділянки, руйнування кісткових структур, атрофія залозистої тканини та залучення суміжних анатомічних ділянок суттєво ускладнюють вибір оптимальної лікувальної тактики.

Мета. Демонстрація досвіду хірургічного лікування надвеликої пухлини привушної залози.

Матеріали та методи. Проведено аналіз клінічного перебігу, діагностики та хірургічного лікування пацієнтки з надвеликою пухлиною привушної залози. Для визначення локалізації, поширеності пухлинного процесу та ступеня ураження кісткових структур використовували комп'ютерну томографію з 3D-реконструкцією. Хірургічне втручання виконано за індивідуально розробленим планом з урахуванням розмірів, поширеності пухлини та анатомічних особливостей ураження. Дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи Харківського національного медичного університету «Оптимізація сучасних методів діагностики та лікування захворювань, травматичних пошкоджень, деформацій та аномалій розвитку щелепно-лицевої ділянки в умовах мирного та воєнного стану» (номер державної реєстрації 0125U000945).

Етика дослідження. Дослідження проведено відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації (1964–2024), Конвенції про права людини та біомедицину (Ов'єдо, 1997) та Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 690 від 23.09.2009; схвалено етичною комісією Харківського національного медичного університету (протокол № 24 від 04.12.2024). Отримано інформовану згоду пацієнтки на публікацію даних.

Результати. Наведено досвід хірургічного лікування надвеликої плеоморфної аденоми лівої привушної залози розмірами 110×92×86 мм у пацієнтки 73 років. Виконано тотальну паротидектомію. Основні труднощі: великий розмір пухлини обмежував оперативний доступ та ускладнював її мобілізацію без пошкодження капсули, що створювало ризик її розриву, зумовлений її тонкістю або неповнотою та наявністю мікроскопічних виростів пухлини (псевдоподій). Тривалість втручання становила 6 годин 20 хвилин. Функція лицевого нерва після оперативного втручання була збережена. Патогістологічно підтверджено плеоморфну аденому привушної слинної залози. Пацієнтка перебувала в стаціонарі 7 діб, виписана без ускладнень.

Висновки. Представлений досвід хірургічного лікування надвеликої пухлини щелепно-лицевої ділянки, а саме плеоморфної аденоми слинної залози, має практичне значення, оскільки дозволяє проаналізувати особливості клінічного перебігу, діагностики та хірургічної тактики, виокремити складнощі оперативного лікування пухлини та сприяє накопиченню досвіду ведення пацієнтів із рідкісними формами новоутворень.

Ключові слова: стоматологія, плеоморфна аденома, паротидектомія, лицевий нерв, комп'ютерна томографія.

Вимоги до оформлення рукописів наукових статей журналів Харківського національного медичного університету

Tue, 31 Mar 2026 00:00:00 +0300