Експериментальна і клінічна медицина

Біомедична значимість терапевтичного використання аутофагії (огляд літератури)

2024-04-22T19:20:17+03:00

In press

Аутофагія – це процес внутрішньоклітинного перетравлення пошкоджених органел, ділянок цитоплазми, неправильно функціонуючих схильних до агрегації білків та інших небажаних макромолекул і чужорідних сполук. Він необхідний для підтримки гомеостазу клітин і тканин, що сприяє виживанню організму, активно вивчають. Метою цієї роботи став пошук та аналіз літератури про аутофагію як один з основних механізмів підтримки клітинного гомеостазу, в умовах окисного стресу; клітинного старіння; обмеження калорій; а також про цільовий вплив на аутофагію в умовах різних захворювань. Зроблено наступні узагальнення: 1) здатність безпосередньо активуватися у відповідь на інтенсивне утворення в клітинах активних форм кисню дозволяє розглядати аутофагію як важливий елемент антиоксидантного захисту; 2) дієтичне споживання активаторів аутофагії може сприяти здоров'ю і продовжувати тривалість життя за допомогою численних механізмів, включаючи зниження окисного стресу, індукцію аутофагії і пригнічення запалення; 3) у запуску аутофагії актуальності набувають дослідження спрямовані на вияснення ролі сіртуїнів, які є ключовими регуляторами клітинного метаболізму та окисного стресу. На сьогодні сіртуїнзалежні механізми аутофагії потребують дослідження на експериментальних моделях з використанням клітин ссавців; 4) продовження вивчення процесів аутофагії дозволить краще зрозуміти фізіологічні аспекти функціонування клітин, органів та систем та допоможе забезпечити поступ у розробці новітніх стратегій профілактики та лікування захворювань у людини; 5) аутофагія має вирішальне значення для клітинної фізіології. Дисфункція аутофагії залучена до патогенезу різноманітних захворювань людини і тому, терапевтичне використання аутофагії має потенційну біомедичну значимість.

Ключові слова: клітинна загибель, клітинний гомеостаз, окисний стрес, клітинне старіння, обмеження калорій, цільовий вплив на аутофагію.

Аспекти фармакотерапії стероїдами при SARS-CoV-2 інфекції (огляд літератури)

2024-05-02T14:30:10+03:00

In press

За останні роки одним із несподіваних і дуже серйозним викликом для забезпечення здоров’я населення в усьому світі стала пандемія SARS-CoV-2. Причому інфекція SARS-CoV-2 призводила до розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому в результаті надмірного системного запалення, та розвитку поліорганної недостатності, а згодом і смерті. На даний момент, проблема усунення надмірного системного запалення, тобто зниження продукції прозапальних цитокінів при SARS-CoV-2, залишається відкритою. В цьому розрізі застосування ГлюкоКортикоСтероїдів (ГКС) при інфекції спричиненою SARS-CoV-2, залишається досить суперечливим. У протоколах інтенсивної терапії SARS-CoV-2 явно недостатньо підстав для рутинного застосування стероїдів, їх призначення залишається предметом подальших досліджень. У даному огляді наведено аналіз літературних джерел, настанов, сучасних міжнародних рекомендацій з патогенетичної терапії SARS-CoV-2 для запобігання та усунення гіперпродукції прозапальних цитокінів за допомогою застосування ГКС. Метою роботи був аналіз літератури щодо клініко-фармакологічного обґрунтування застосування ГКС при SARS-CoV-2 інфекції в клінічній практиці. Проведений аналіз продемонстрував, що на сьогодні у пацієнтів з SARS-CoV-2 інфекцією терапія ГКС не може бути рекомендована для рутинного застосування в терапевтичній практиці. Так, при нетяжкому перебігу SARS-CoV-2 інфекції, коли пацієнт не потребує кисневої підтримки, ГКС протипоказані. Тоді як при тяжкому перебігу, при гострому респіраторному дистрес-синдромі з тяжкою дихальною недостатністю їх застосування є обов’язковим. Назріла необхідність узагальненого визначення оптимального глюкокортикостероїдного засобу, показань, його дозування та тривалості призначення в програмах терапії SARS-CoV-2 інфекції.

Ключові слова: системна запальна реакція, прозапальні цитокіни, гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система, глюкокортикостероїди.

Амінокислотний спектр плазми та показники Холтерівського моніторингу ЕКГ у паціентів з ішемічною хворобою серця та фібриляцією передсердь

2024-04-14T17:01:24+03:00

In press

Дослідження проведено з метою встановлення зв’язку між особливостями амінокислотного складу плазми та показниками холтерівського моніторування ЕКГ у хворих на Ішемічну Хворобу Серця (ІХС) та Фібриляцію Передсердь (ФП). Обстежено 300 пацієнтів, які були розподілені на 3 групи: І (ІХС без аритмій) – 149 пацієнтів, ІІ (ІХС та ФП) – 124 хворих, Контрольна Група (КГ) – 27 пацієнтів без ІХС та аритмії. Холтерівське моніторування ЕКГ проводили хворим з ФП протягом 24 годин після відновлення синусового ритму, а пацієнтам без ФП – у першу добу спостереження. Рівень АК у плазмі крові визначали методом іонообмінної рідинної колонкової хроматографії. Встановлено, що у хворих ІІ групи присутнє достовірне підвищення рівня глутамату та амінокислот з розгалуженим ланцюгом (Branched-Chain Amino Acids, BCAA), а також достовірне зниження рівня гліцину порівняно з пацієнтами І групи (p<0,05). У хворих ІІ групи відзначено збільшення надшлуночкових (НШЕ) та шлуночкових екстрасистол (ШЕ) порівняно з хворими І групи (p<0,05). Загальна кількість НШЕ достовірно корелювала з треоніном (r=-0,316), серином (r=-0,336), гліцином (r=-0,397), ізолейцином (r=0,317), BCAA (r=0,356) і сумою гліцин+серин ( r=-0,302) плазми (p<0,05). Пароксизм ФП достовірно корелював з таурином (r=-0,302), серином (r=-0,328), гліцином (r=-0,311), глутаміном (r=-0,304) і сумою гліцин+серин (r=-0,379) плазми (p<0,05). Загальна кількість ШЕ достовірно корелювала з гліцином (r=-0,370) і тирозином (r=0,325) плазми, p<0,05. Зміни сегмента ST достовірно корелювали з тирозином (r=0,307), фенілаланіном (r=0,318) та ароматичними АК (r=0,379) плазми (p<0,05). Ми дійшли висновку, що гліцин, серин і BCAA достовірно корелюють із серцевими аритміями. Зміни сегмента ST достовірно корелюють з рівнями ароматичних АК.

Ключові слова: порушення серцевого ритму, ішемія, аритмія, метаболоміка.

Особливості клінічного перебігу стеатотичної хвороби печінки, асоційованої з метаболічною дисфункцією, за коморбідності з негоспітальною пневмонією середньої важкості

2024-06-13T15:48:32+03:00

In press

Коморбідність Стеатотичної Хвороби Печінки, асоційованої з Метаболічною Дисфункцією (СХП МД), та Негоспітальної Пневмонії (НП) є актуальним питанням сучасної медицини в зв’язку з широким поширенням захворювань серед популяції. Метою дослідження було встановити особливості клінічного перебігу стеатотичної хвороби печінки за наявності супутньої негоспітальної пневмонії. Обстежено 67 хворих на СХП МД на тлі ожиріння І ступеня: 32 хворих на СГ із ожирінням І ступеню НП середньої тяжкості (1 група), 35 хворих на СГ із ожирінням І ступеню (2 група). Було встановлено, що клінічний перебіг стеатотичної хвороби печінки, асоційованої з метаболічною дисфункцією, за коморбідності з ожирінням та негоспітальною пневмонією середньої важкості характеризується вищою частотою та інтенсивністю клінічних синдромів у порівнянні з хворими на СХП без НП: астено-вегетативного синдрому у 2,1 раза, диспепсичного – у 4,4 раза, абдомінально-больового – у 8,8 раза, холестатичного – 3,7 раза (p<0,05). За коморбідного перебігу СХП МД та НП спостерігалась вища частота біохімічних синдромів у порівнянні з хворими на СХП без НП: цитолізу – у 2,2 раза, мезенхімального запалення – у 2,3 раза, холестазу – в 3,9 раза, печінковоклітинної недостатності – в 2,9 раза (р<0,05). Також за коморбідного перебігу цих двох захворювань спостерігався вищий ступінь стеатозу печінки (гепаторенальний індекс більше в 1,4 раза у порівнянні з групою хворих на СХП, p<0,05). Частота випадків S3 ступеню стеатозу печінки переважав при СХП за коморбідності з НП у 2,0 раза (р<0,05) у порівнянні з ізольованим перебігом СХП.

Ключові слова: метаболічний синдром, ожиріння, стеатоз печінки, біохімічні синдроми.

Сучасні методи аналізу когнітивних функцій (огляд літератури, частина 1)

2024-05-31T19:32:09+03:00

In press

У сучасній медицині приділяють особливу увагу проблемі когнітивних порушень, які є поширеними та мають значний вплив на якість життя пацієнта. Когнітивні функції людини (пам'ять, мова, виконавча функція, абстрактне мислення, увага та візуально-просторові здібності) пов'язані з певними структурами мозку та специфікою взаємодії цих структур. Останнім часом проблемі додементних (легких та помірних) когнітивних порушень приділяється дедалі більша увага практичних лікарів та дослідників. Спектр когнітивних порушень у літньому віці ширший і включає не лише деменцію та хворобу Альцгеймера, а й менш тяжкі, помірні когнітивні порушення. Доступні інструменти оцінки цих порушень варіюються від тих, що призначені для вивчення одного нейропсихологічного домену, до повного нейропсихологічного тестування. У даному огляді представлений аналіз найпоширеніших сучасних методів вивчення стану когнітивних функцій у діапазоні від класичних нейропсихологічних тестів (тест малювання годинника, тест Лурія, коректурний тест Бурдона, тест на завершення речень, шкала мінімальної оцінки ментального статусу, Монреальська шкала оцінки когнітивних функцій) до більш складних, які використовуються у репрезентативних на національному рівні популяційних дослідженнях. У статі обговорюються переваги та обмеження різних методик, з наголосом на необхідність комплексного підходу до оцінки когнітивних функцій, що необхідне для діагностики тяжких та легких когнітивних порушень, оцінки пошкоджень мозку, визначення здатності приймати рішення та тестування на інтелектуальні порушення.

Ключові слова: психофізіологічні тести, головний мозок, когнітивні порушення, скринінговий тест, деменція.

Керованість болю у паліативній медицині як фактор медико-соціального впливу на якість життя пацієнтів в кінці їх життя

2024-06-23T14:07:56+03:00

In press

Наявність та адекватність знеболювання є одним з факторів істотного впливу на якість життя паліативних хворих. На сучасному етапі розвитку система паліативної та хоспісної допомоги в Україні не забезпечує якісне знеболення більшості пацієнтів. У зв’язку з цим ми провели дослідження літературних джерел на PubMed та Google Scholar, а також нормативно-правових актів України. Предметом вивчення був перелік і зміст різних аспектів болю та знеболення у паліативних хворих, які мають враховувати у своїй роботі медичні та соціальні працівники, що надають паліативну допомогу, а також організатори охорони здоров’я. Ми запропонували розширити наукову дискусію про види болю та відповідне ним знеболювання. Вивчення нормативно-правової документації про порядок надання паліативної допомоги в Україні та протоколу лікування хронічного болю у паліативних хворих виявило їх відповідність сучасним протоколам та правилам країн із розвиненими системами паліативної допомоги. Проте ми також виявили, що практична реалізація існуючих правил значно відрізняється їх невиконанням. Ми дійшли висновку про необхідність розширення використання наркотичних та ненаркотичних знеболюючих в українській паліативній медицині, зміцнення матеріально-технічної бази хоспісів та ліквідації їх кадрового дефіциту. У статті висвітлена низка питань патофізіологіїї болю. Ми визначили, що у питання відчуття болю паліативними хворими важливими є її причини, так і чутливість, яку можна оцінити за кількома шкалами у балах. Ми дійшли висновку, що адекватна реакція пацієнтів на біль спрощує діагностику та призначення адекватного лікування, а надмірна та «стоїчна» реакція їх ускладнюють. Ми зауважили, що лікування хронічного болю передбачає використання медикаментозної терапії, гіпнозу, когнітивно-поведінкової терапії, фізичних вправ та фізіотерапевтичних процедур.

Ключові слова: хронічний біль, ноцицепція, фармакотерапія, наркотичні знеболювальні, ненаркотичні знеболювальні.

Перспективи використання кверцетину як діючої речовини м’яких лікарських форм для лікування опікових ран (огляд літератури)

2024-06-04T21:15:06+03:00

In press

Показано існування проблеми лікування опікових ран не тільки в Україні, але і в світі. Аналіз номенклатури м’яких лікарських форм для лікування опікових ран, дозволених для використання в Україні, свідчить про те, що жодна з них не містить кверцетин. Продемонстровано значний інтерес дослідників до вивчення місцевої ранозагоювальної дії кверцетину та його механізмів. Узагальнення отриманих даних дозволяє говорити про те, що флавоноїд кверцетин міститься в багатьох рослинах, та має доказану широку фармакодинаміку, обумовлену особливостями структури молекули. Молекула кверцетину містить фенольну групу та подвійні зв’язки, які беруть участь у зв’язуванні вільних радикалів й іонів перехідних металів під час окиснення та фосфорилювання, за рахунок чого кверцетин проявляє потужну антиоксидантну, мембраностабілізуючу та цитопротекторну активності. Ці активності є ланкою в механізмі антиоксидантної, протизапальної, протиалергічної, антимікробної та репаративної дії кверцетину при загоєнні ран, що виникли внаслідок атопічного дерматиту, екземи, холодових та термічних опіків. Проведений аналіз та узагальнення обґрунтовує актуальність, доцільність та своєчасність пошуку та створення нових м’яких лікарських засобів, що містять кверцетин, для лікування опікових ран.

Ключові слова: флавоноїд кверцетин, мазі та гелі, ранозагоювальна дія, антиоксидантна та цитопротекторна активність.