Експериментальна і клінічна медицина

Математичне моделювання ризику розвитку кардіометаболічної коморбідності: мультибіомаркерний підхід

2025-06-28T12:45:14+03:00

In press

У даній роботі наведено результати клініко-інструментального та біохімічного дослідження, присвяченого математичному моделюванню ризику розвитку кардіометаболічної коморбідності у пацієнтів з Артеріальною Гіпертензією у поєднанні з Ожирінням та/або Цукровим Діабетом 2 типу. В ході аналізу було ідентифіковано незалежні прогностично значущі предиктори, що мають діагностичну цінність: ізоволюмічний час розслаблення лівого шлуночка, рівень Кардіотрофіну-1, цистатину С, Ліпокаліну, Асоційованого з Желатиназою Нейтрофілів (Neutrophil Gelatinase Associated Lipocalin, NGAL), N-кінцевого фрагменту натрійуретичного пептиду типу В (N-Terminal pro-Brain Natriuretic Peptide, NT-proBNP), 25-гідроксівітаміну D (25(OH)D, 25-hydroxyvitamin D), співвідношення швидкостей раннього і пізнього діастолічного наповнення, індекс маси тіла, відносна товщина стінки лівого шлуночка, площа правого передсердя, глікозильований гемоглобін (HbA1c), концентрація катестатину, швидкість клубочкової фільтрації, діаметр лівого передсердя. З використанням логістичної регресії побудовано кілька математичних моделей, які продемонстрували високу точність прогнозування поєднаних метаболічних станів шляхом обчислення площі під ROC-кривою (Area Under the (ROC) Curve, AUC>0,94). Отримані моделі дозволяють проводити ефективну стратифікацію ризику, індивідуалізувати підходи до профілактики, раннього виявлення та клінічного моніторингу кардіометаболічної коморбідності. Це відкриває нові перспективи для персоналізованої медицини в умовах поліморбідності в клініці внутрішніх хвороб.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, цукровий діабет 2 типу, ожиріння, біомаркери, прогнозування.

Фізична терапія у геронтології: можливості покращення якості життя в умовах старіння населення

2025-07-30T13:26:48+03:00

In press

У статті проведено огляд сучасних підходів до фізичної терапії в геронтологічній практиці з метою збереження функціональної незалежності та підвищення якості життя осіб віком 65 та більше років. Старіння населення збільшує значення профілактики неінфекційних захворювань, ризику падінь та швидкої втрати функціональних можливостей. Автори підкреслюють, що регулярна адаптивна фізична активність достовірно знижує ризик серцево судинних захворювань, остеопорозу, цукрового діабету, а також поліпшує когнітивні функції і психоемоційний стан (SMD (Standardized Mean Difference, стандартизовані середні різниці) ≈ 0,5 для когнітивного резерву, ≈ –0,6 для зниження тривожності). Індивідуалізовані програми вправ, що поєднують аеробіку та силові тренування, демонструють статистично значущі поліпшення функціонального статусу, зниження депресивних симптомів і підвищення самооцінки. Окремий розділ присвячено немедикаментозним методам: лікувальному масажу, фізичним агентам (гальванізація, електрофорез, ультразвук, магнітотерапія), дихальним і інгаляційним технікам, УВЧ та магнітотерапії, електростимуляції з мінімальною амплітудою. Ці методики ефективно зменшують біль, покращують мікроциркуляцію, знижують м’язову напругу й стимулюють відновлення тканин при дегенеративно-дистрофічних процесах. Велику увагу приділено інноваційним технологіям: телефізіотерапії, носимим пристроям, віртуальній реальності, біозворотному зв’язку та транскраніальній магнітній стимуляції, які забезпечують віддалений моніторинг, персоналізацію втручань та розширюють доступ до реабілітації для маломобільних пацієнтів. Мультидисциплінарний підхід є ключовим для розробки комплексних планів, що враховують фізичний, когнітивний і психосоціальний статус людини. Підкреслено необхідність інтеграції фізіотерапевтичних інновацій у первинну медичну ланку, розвитку доказової бази та навчанні фахівців.

Ключові слова: похилий вік, мультидисциплінарна реабілітація, когнітивне здоров’я, адаптивна, фізична активність, фізіотерапевтичні технології.

Ідентифікація екзогенних та ендогенних факторів ризику синдрому емоційного вигорання у медичних працівників

2025-07-18T13:30:17+03:00

In press

Синдром Емоційного Вигорання (СЕВ) є серйозною проблемою, що впливає на психічне здоров’я та професійну ефективність медичних працівників, особливо в умовах війни, соціальної нестабільності й реформ охорони здоров’я. Найвразливішими є медичні сестри. Метою дослідження стало виявлення та ранжування ключових ендогенних (психофізіологічних) і екзогенних (організаційно-соціальних) факторів ризику СЕВ. Опитано 206 фахівців різних спеціальностей за допомогою анкети, що охоплювала психоемоційний стан, фізичне самопочуття, соціальну підтримку, професійне навантаження та стосунки в колективі. Для аналізу даних використовували описову статистику, кореляційний і однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA, ANalysis Of Variance). Встановлено, що основними предикторами СЕВ є поєднання виснаження, хронічної втоми, надмірного навантаження, конфліктів із керівництвом, слабкої соціальної підтримки та низької стресостійкості. Результати можуть бути використані для розробки профілактичних програм.

Ключові слова: психоемоційне навантаження, стресостійкість, анкетування.